Майор поліції Вадим Стельмах: На передовій кожен розумів, що навіть від незначної помилки може залежати життя і здоров’я побратимів

Особистості

До Дня захисника України ми продовжуємо розповідати про правоохоронців, які з початком військових дій на сході одними із перших вирушили боронити рідну землю. Серед них і майор поліції Вадим Стельмах — начальник відділу превенції Кам’янець-Подільського районного управління поліції. На наше прохання Вадим Миколайович пригадав зиму 2014-2015 рр. на Луганщині.

— Розкажіть, коли і де несли службу на сході? Які завдання виконували?
— Я тоді ще перебував на оперативній посаді. Визвався добровольцем. Потрапив у м. Рубіжне на Луганщині взимку 2014-2015 рр. Несли службу на блокпостах неподалік міста, допомагали місцевим оперативникам виявляти і затримувати осіб, які воювали на боці ополченців чи співпрацювали з ними. Багато роботи в цьому напрямку брали на себе, бо ми приїхали і поїхали, а в наших колег там сім’ї, їм там іще жити. 

— Як ставилось до вас місцеве населення?
— Приємно вразило те, що більшість місцевого населення, яке залишилось після звільнення міста від ополченців, було прихильниками цілісності і незалежності України. Люди допомагали нам і продуктами, і просто підходили подякувати за службу. Це надихало і надавало впевненості.

Була одна сім'я — чоловік і дружина — вони щоденно привозили нам на блокпост обіди. Наскільки я пам'ятаю, в них на той час син воював на передку. Але до приймання допомоги від місцевих ставились також з обережністю, бо якраз під час нашої ротації на одному із сусідніх блокпостів дід приніс хлопцям банку меду, в якій була захована граната. Хлопці відкрили і постраждали. Пам’ятаєте, напевно, цю історію…

А перед 31 грудня біля магазину до нас підійшов хлопець нашого віку і простягнув банку червоної ікри, чистою українською привітав із прийдешнім святом і подякував, що наводимо у них порядок. 

Ще один чоловік постійно підтримував нас і допомагав ремонтувати автівки. У нього на окупованій території відібрали СТО, тож його настрої були зрозумілими. 

Було, на жаль, і багато прихильників «руского міра», як от комендант одного гуртожитку, де жили наші колеги з сусідніх областей. Він постійно вимикав хлопцям світло, газ, загалом хамовито поводився. А потім виявилось, що у нього син воював на протилежному боці.  

— А як рідні поставились до рішення їхати на схід?
— Про виїзд батькам попередньо не казав. Придумав щось про навчання у Києві, щоб зберегти їхні нерви. Тільки напередодні виїзду сказав батькові, то він приїхав мене провести.  В ООС чомусь SIMка заблокувалась, і я кілька днів був без зв’язку. Оце вони тоді пережили… Поверталися назад автомобілем, то по дорозі перше, куди заїхав — до батьків. 

— Кажуть, що війна змінює людей. Чи вплинув час перебування на війні на вас? І як?
— Для себе там переосмислив деякі цінності, бо були моменти, коли життя пролітало перед очима. Ті нюанси, які ми тут не помічаємо (можливість нормально виспатись, поїсти, спокійно прогулятись, навіть нормально помитись), там здавались розкішшю.

— Чи було вам страшно?
— З настанням темряви практично щодня лупили гармати з ворожого боку. Та страху не було. Швидше, постійне напруження. Там не можна було розслаблятися. Як ніколи у нас розвинулось почуття колективізму. Кожен знав, що навіть від найменшої помилки може залежати життя чи здоров’я побратима. 

— Що б ви хотіли сказати колегам, які зараз стоять на захисті країни на сході?
— Я хотів би всім хлопцям подякувати, адже це реально важко — фізично та психологічно. Бажаю вам мати надійний тил вдома, адже заради своїх сімей ми захищали і продовжуємо захищати нашу державу. Бережіть себе, хлопці та дівчата! Слава Україні!

Сектор комунікації поліції Хмельницької області
 

За темою:
• Майор поліції Анатолій Мохнач: коли у 2014-у шукали добровольців — я не вагався ні хвилини
• Старший дільничний Сергій Глущенко: працюю 24/7, адже люди звертаються і вночі, і у вихідні